Леонід Шиман: “Активна фаза війни триватиме ще 2–3 місяці, у замороженому вигляді — кілька років”
Питання, яке найбільше хвилює громадян України: скільки ще триватиме війна? Уже зараз можна спостерігати, що війна набуває затяжного характеру. Тому на її тривалість впливатимуть усе більше факторів. Зокрема й залучення інших країн до війни, воєнна підтримка України та можливостей, які має ворог. Ці та інші питання обговорили з генеральним директором Павлоградського хімічного заводу Леонідом Шиманом.
В активній фазі — я думаю, ще 2–3 місяці. А в замороженому вигляді — ще щонайменше 3–4 роки. Найімовірніше, буде декілька активних фаз. Питання тільки в одному: або ці фази наростатимуть, або їхня інтенсивність зменшуватиметься.
Головне, що стратегічно Російська Федерація вже програла. На оперативно-тактичному рівні — практично програла. Вона не здатна діяти на 7–9 напрямках, і навіть якщо б у неї була 2-мільйонна армія, а не 500 тисяч, то неможливо захопити країну. Так, на тактичному рівні на деяких ділянках росіяни мають перевагу, особливо в місцях, де не було української армії. Наприклад, з боку Криму. Але стратегічно РФ налаштувала проти себе багато країн. Тут немає нічого нового.
Наразі зони, де тривають воєнні дії, більш-менш стабілізувалися, але Росія навряд чи відмовилась від своїх агресивних планів, тому важливо розуміти, де ворог концентруватиме свої зусилля і яким буде характер його дій?
Леонід Шиман:
Я думаю, вони спробують перегрупуватися та будуть окопуватись, намагатимуться максимально витискати території і користь із цієї ситуації. Намагатимуться як мінімум зробити коридор між Придністров’ям і Донбасом. Як максимум — спробують захопити Лівобережжя України. Такі бажання в них є, питання в тому, чи погодяться наші люди віддати. Тобто бажання в них таке є, але можливостей немає.
Якщо вони вирішать окопуватись, то треба розуміти, що йде весна, буде можливість використовувати маскування серед рослинності. Таким чином, можна малими групами більш ефективно проникати вглиб зайнятих територій і там бити їх “по повній програмі”. Для цього не потрібно буде великої кількості бронетехніки. І взагалі використання великої кількості бронетехніки може тільки заважати. Що ми і бачимо в останній час. Більше того, росіяни чомусь використовують стратегію війни, розроблену ще за часів Радянського Союзу, — вони бронетанковими колонами йдуть “завойовувати світ”. Такі колони при потраплянні в ліс або у вузькому місці в населеному пункті стають дуже вразливими. З іншого боку, з приходом тепла вони можуть їхати полями, і їх складніше буде ловити. Тут уже потрібна буде авіація, дрони для точкових ударів.
Одне з найбільш обговорюваних питань — залучення білоруських військових до війни в Україні. Очевидно, що керівництво Білорусі вирішило якомога довше затягувати прийняття такого рішення, оскільки воно може обернутися для країни ще більшими проблемами. Незважаючи на проведені репресії після протестів у 2020 році, суспільні настрої білорусів залишаються хиткими. Навіть прихильники Лукашенка неоднозначно ставляться до ідеї участі у війні. Тиск з боку Росії може стати вирішальним?
Леонід Шиман:
Як я розумію, у Білорусі є 50–70-тисячна армія, достатньо озброєна бронетехнікою, яка б могла зайти в Україну. Але питання, навіщо це білорусам. Я не говорю про керівництво Білорусі. Яка в них буде мотивація? Та мотивація, яку пропонує РФ, наприклад заробітна плата чи пенсія Російської Федерації, навчання у вищих навчальних закладах — це ніщо в порівнянні з життям. З іншого боку, якщо вони зайдуть на територію України, то білоруси, які сьогодні воюють разом із нами, матимуть повне моральне право повернутись у Білорусь і звільнити її від усього того, що їм заважає. Тобто в такому разі не слід виключати, що бойові дії можуть перенестись і на територію Білорусі. Там фактично вже відбувається партизанська війна: пошкоджуються залізнична інфраструктура, система управління залізницею. Тобто йде перешкоджання перекиданню російських військ.
Ще один важливий аспект, який впливатиме як на хід війни, так і на її результат, — воєнна допомога від інших країн. З відкритих джерел інформації ми знаємо, що наразі воєнна допомога від країн Заходу — це переважно протитанкова зброя та переносні зенітно-ракетні комплекси. Ймовірно, цієї зброї буде замало, аби суттєво змінити ситуацію на фронті, або досягнення прийнятного результату потребуватиме багато часу. Тут найважливішим є те, що залишається “за кадром”. Тож чи можна стверджувати, що наразі Україна отримує значно більше воєнної допомоги, ніж ми знаємо з відкритих джерел?
Леонід Шиман:
Сто відсотків, звичайно. Я взагалі дивуюся, коли в засобах масової інформації розповідають про те, яке озброєння нам будуть поставляти, хто буде поставляти і скільки. Це дурість, яку будуть використовувати проти тих же країн. Що менше людей про це знають, то вищою буде ефективність.
На тривалість воєнних дій впливає й те, як інтенсивно сторони шукають компромісний варіант виходу з війни. І чи взагалі така робота ведеться реально, а не створюється тільки видимість. Тому важливо зберігати пильність саме під час переговорних процесів.
Бажання знайти компроміс не обернулося для нас іще більшим воєнним натиском і грою з нульовою сумою?
Леонід Шиман:
“Я думаю, що війни з нульовою сумою не буває взагалі. Це вигадане визначення. Навіть Друга світова не була війною з нульовою сумою. У ній ми однозначно ані перемогли, ані програли. Подивіться на Німеччину. Ким вона стала після війни? Або подивіться на Великобританію. До війни вона була великою імперією, а після — всього лише Великобританія і декілька країн співдружності. То ці країни перемогли чи програли?”
Попередній досвід війн, які вела Росія, і негативний досвід Мінських угод говорять про те, що будь-які домовленості та компроміси з країною-агресором — це дуже “слизька” дорога. Особливо показовими були війни в Чечні, коли Росія, незважаючи на великі втрати і наявні домовленості, не відмовилася від агресивних воєнних дій. Якщо країна-агресор все-таки піде на мирні домовленості з Україною, чи може відбутися друга війна через декілька років?
Леонід Шиман:
Звичайно. Уся їхня держава, уся економіка націлена на те, щоб вони йшли завойовувати нові території. Ви подивіться, що відбувалося за останні 30 років. Спочатку конфлікт у Придністров’ї, потім розбомбили Ічкерію (Чечню). Світ це “проковтнув”. Потім у 2000-х задушили всіх політичних опонентів, і їм здалося мало. Потім “відкусили” шматок Грузії. Далі “відкусили” шматок України. І всюди їм пробачили.
Коли вони прямо порушують міжнародні договори і це сходить з рук, то чому не піти далі? Чому не взяти Молдову повністю? Чому не взяти всю Грузію? Чому не взяти всю Україну? Далі — країни Балтії, Польща, Угорщина, Чехія, Болгарія й інші. І відновлення впливу на країни колишнього Варшавського договору. Вони про це говорять відкрито.
Отже, війну, яка зараз відбувається в Україні, не варто розглядати виключно у двосторонньому форматі. Вона є однією з визначальних подій у світі та вписана в глобальний контекст міжнародних відносин, характер яких у зв’язку з цією війною швидко змінюється. Вона не буде простим змаганням воєнного потенціалу України та Росії, а її результати поки що вирахувати неможливо. Міжнародні аспекти російсько-української війни спробуємо проаналізувати в наступному матеріалі.
|
Читайте також: Леонід Шиман: “Через воєнні невдачі ворог перейшов до тактики залякування населення такерівництва держави” |
Головні новини дня у телеграм каналі
