В останні роки українське суспільство постійно чує заяви від державних посадовців щодо побудови нового патронного заводу. Єдине в Україні підприємство з повним циклом виготовлення патронів залишилось на окупованій території в Луганську. На сьогодні ЗСУ мають дефіцит певних видів набоїв. Не вистачає калібру 7,62 × 39, зростає попит на снайперські набої, які також не випускаються в потрібній кількості. Те саме стосується й більших калібрів, починаючи з ручних гранатометів, закінчуючи важкою артилерією. У цій статті ми розповімо про можливості оборонно-промислового комплексу України, доцільність патронного напряму та закордонні приклади вирішення подібних проблем.
Патрони та снаряди є «повітрям» для кожного війська, тому розбудова боєприпасної галузі є першочерговим завданням в оборонній сфері. Фото: пресслужба 95-ї бригади ДШВ
Зважаючи на вищезгадану проблему, голова «Укроборонпрому» Юрій Гусєв іще влітку наголошував на необхідності створення повноцінного патронного заводу.
«Зараз окремі підприємства збирають певні види патронів, але замкненого циклу виробництва, як і взагалі розвитку боєприпасної галузі в Україні, ми ще маємо досягти», — коментував становище Юрій Гусєв.
А вже восени він заявив таке: «Розробляється техніко-економічне обґрунтування виробництва, куди наші партнери мають вкласти гроші та технології».
Також генеральний директор «Укроборонпрому» зазначив, що наразі боєприпаси для ЗСУ частково виготовляють на базі державних підприємств, частково — у кооперації з міжнародними партнерами.
І тут постає серйозне питання: нам дійсно потрібно будувати новий завод з нуля чи можна розширити напрям уже наявного підприємства? Для регіону Західного Донбасу, де зараз проходить процес справедливої трансформації це буде напрочуд доцільним рішенням. Швидка переорієнтація з вугільної промисловості на оборонну не тільки вирішить дефіцит набоїв, а і збереже тисячі робочих місць. З цим питанням редакція РВК звернулась до генерального директора Павлоградського хімічного заводу Леоніда Шимана.
«Для нашого підприємства це не нова галузь. Основне призначення ПХЗ від створення у 1929 році — це виготовлення боєприпасів, зокрема різних снарядів, бомб, мін. Цей напрям ніколи не зникав із підприємства. Ми в кінці 80-х років споряджали десь близько 30 млн штук різних боєприпасів. Так, потужності наші на сьогодні менші, тому що відсутнє замовлення Міністерства оборони в таких кількостях.
Але ми в змозі зробити, і ми вже зробили велику кількість боєприпасів на державне замовлення, як дрібних, так і великих калібрів. З-поміж них і нові 155-мм снаряди для САУ “Богдана”, які адаптовані під стандарти НАТО. Результати випробувань повністю відповідають тактико-технічним характеристикам, заданим науково-дослідним інститутом України. Тобто ми зараз готові виробляти снаряди як під вітчизняне озброєння, так і під натівські стандарти», — прокоментував очільник підприємства.
Леонід Шиман, генеральний директор Павлоградського хімічного заводу
Цього тижня стало відомо, що канадська фірма, із якою планувалось підписання договору про побудову патронного заводу, припинила існування, не пропрацювавши й пів року. Тому питання забезпечення Збройних сил України боєприпасами знову стає актуальним.
«Майже 10 років розмовляють про запуск нового патронного заводу, але цього не відбувається. Через одну просту причину — потрібне замовлення. Подібні розмови ведуть ті, хто хоче бути задіяний у будівництві, тільки це не доходить до Державного оборонного замовлення. Міністерство оборони не замовляє кількості патронів, необхідної для існування окремого заводу. Відповідно, у це не вкладають грошей ні держава, ні приватні інвестори.
Можна розвивати боєприпасний напрям на двох підприємствах у Харкові та Вінниці, де виготовляють окремі види патронів. Але якщо потрібні спеціалізовані території для великих потужностей, то ми спокійно візьмемо в цьому участь. У нас є фахівці, простір, будівлі, де можна розміщувати таке обладнання. Єдиний момент — незрозуміло, наскільки економічно ефективним буде це виробництво, тому що для економічної доцільності необхідно замовляти не десять і не сто тисяч набоїв. Для отримання прибутку потрібне замовлення 25 і більше мільйонів одиниць набоїв на рік, від держави або приватних інвесторів — не настільки важливо. Тільки тоді завод буде економічно доцільним. Через те, що на складах Міністерства оборони до сьогодні зберігаються мільярди ще радянських набоїв, то навряд чи подібну кількість замовлять найближчим часом», — заявив Леонід Шиман.
Павлоградський хімічний завод не тільки задіяний у ланцюгу розробки бойових ракет різного калібру, але й має можливості для виготовлення боєприпасів усіх видів
А як будуються боєприпасні заводи в інших країнах?
Цікавим прикладом є Туреччина — наш економічний партнер у військовій галузі та сусід по Чорноморському регіону, яка ще донедавна була приблизно на одному економічному рівні з нами. Будівництво нового заводу з виробництва вибухових речовин тривало лише один рік. 30 квітня президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган особисто відкривав підприємство та розповідав про деталі проєкту:
«Наше підприємство може виробляти боєприпаси і зброю всіх калібрів — від 5,56 мм до 203 мм — під одним дахом. Підприємство було створено за 12 місяців завдяки інвестиціям обсягом у 25 мільйонів доларів. Річна виробнича потужність становить 200 тонн. Завод розміщений на площі 4 тисячі 584 квадратних метри».
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган на цьогорічному відкритті заводу з виготовлення боєприпасів
|
Читайте також |
