Леонід Шиман: «Якщо Україна матиме ракети відповідної дальності, бити треба не по Кримському мосту, а по Таманському півострову!»

Чи є воєнна доцільність бити по Кримському мосту, чому постачання Україні необхідного озброєння триває так довго та коли воно стане більш масовим? Поспілкувались із генеральним директором Павлоградського хімічного заводу Леонідом Шиманом щодо актуальних питань переозброєння України.

Якийсь час здавалося, що західні країни дали Україні «зелене світло» на отримання майже будь-якого озброєння в потрібних кількостях. Чому, на Вашу думку, зараз відбувається затягування процесу?

Ніякого затягування немає. У будь-якій важливій справі, не лише у військовій, потрібна наявність трьох важливих факторів. Перший — час. Ми не можемо рухатись, випереджаючи час. Звичайно, хотілося б усе й одразу, але так неможливо. Другий — люди мають розуміти, що їм робити. Тобто треба навчити. Для цього також потрібен час, а ще люди, які будуть навчати. Третій — люди, які пройшли навчання, повинні отримати бойовий досвід. Тому що одна справа — навчитися, інша — випробувати все на практиці. І тільки тоді, коли ці три фактори будуть наявними, можна говорити про швидкість і ефективність. Навіть якби сьогодні нам дали всі види озброєння, які є в Сполучених Штатів Америки, то в нас немає необхідної кількості людей, які б розуміли, що з усім цим робити.

Зброю ж потрібно не просто використовувати, а використовувати ефективно. Тому зараз велика кількість людей навчаються не тільки використовувати нові види озброєння, але й застосовувати нові підходи в управлінні військами, випробовувати нові види взаємозв’язку між підрозділами.

Ми маємо принципово відрізнятися від російської армії. Вони зараз бездумно б’ють по площині. Наприклад, мають росіяни 200 гаубиць, на кожну з яких виділяють тисячу снарядів. Випустили 200 тисяч снарядів по певній площині — і забули. Їх не бентежить, що там є, на тій території, і скільки це все буде коштувати. Один снаряд — 2 тисячі доларів. Якщо снарядів 200 тисяч, то це 4 мільйони доларів.

Нам же варто використовувати інший підхід, коли підрозділи завчасно визначили цілі, зробили фото та прив’язку до координат і виконали, наприклад, три постріли, нехай і вартісними боєприпасами по 50 тисяч доларів. У такий спосіб вони знищать усі виявлені об’єкти на визначеній території, витративши лише 150 тисяч доларів. Для досягнення такого результату нам потрібно найголовніше — навчити людей. Навчити, як робити розвідку, які прилади використати, як розпізнати об’єкти, як визначити межі, як відстежити переміщення цих об’єктів за координатами, як робити пристрілку та як вести стрільбу.

Саме це зараз потребує найбільше часу. Але пройде, припустимо, 3–5 місяців — і військові отримають досвід. Лише після цього їм потрібно збільшувати кількість видів озброєння.

Тобто через якийсь час ми побачимо більш масове постачання?

Так, про це зараз і йде розмова. Дивіться, спочатку нам дали чотири HIMARS і підготували людей для їх застосування. Тепер на цих чотирьох системах навчаються й отримують досвід інші люди. Потім дали ще чотири установки. Потім знову чотири. Тепер у нас є один дивізіон. Ці 12 установок уже можуть діяти на певну глибину фронту. А одна така батарея здатна утримувати фронт завдовжки у 280 кілометрів.

Перші ракети для HIMARS, які отримала Україна, мають дальність стрільби 70–80 кілометрів, але ми знаємо, що їхня дальність може сягати 300 кілометрів і навіть більше. Чому Україні не дають таких далекобійних ракет?

Дуже спрощено можна пояснити на такому прикладі. Для того, щоб навчитись їздити на мотоциклі, спочатку треба навчитись їздити на велосипеді та тримати рівновагу. Лише тоді ви можете сідати на мотоцикл. Цей принцип застосовується до використання важкої техніки. Спочатку навчили на ракетах меншого калібру — тепер постачають ракети більшого калібру, які стріляють на 140 кілометрів і далі. Наступні ракети можуть уже полетіти на 270 чи й 300 кілометрів.

Якщо Україна отримає такі ракети, чи потрібно нам бити по Кримському мосту? Чи є в цьому воєнна доцільність?

Кримський міст — це суто символ. Приблизно такий, як крейсер «Москва». Особливої ролі цей міст не грає. А завдавати ударів потрібно не по мосту, а по Таманському півострову. Туди, де накопичується велика кількість військ і озброєнь. І там війська більш вразливі, ніж на мосту. Потрібно, щоб вони на міст навіть не заходили. А Кримський міст нехай стоїть: коли повернеться Крим, він нам іще знадобиться.

Отже, затримка постачання Україні західного озброєння в першу чергу пов’язана з тим, що не тільки потрібно навчити велику кількість військових застосовувати таку зброю, але й необхідно, щоб вони здобули відповідний практичний досвід її використання в реальних бойових умовах. Лише після цього може розпочатися більш масове постачання зброї від західних країн. Особливо це стосується технологічної, далекобійної та важкої зброї. Ще один важливий аспект постачання нової зброї — зміна підходу в управлінні військами, націлена на більшу ефективність застосування сил і засобів, коли важливу роль відіграватимуть розвідка та ретельне визначення цілей для ураження. З огляду на такий підхід Кримський міст, можливо, і не повинен бути першочерговою мішенню, оскільки удар по ньому не матиме достатньої ефективності в ураженні ворожих військ