У попередній статті ми ближче познайомились з генеральним директором Павлоградського хімічного заводу Леонідом Шиманом та дізнались про його дитинство, юність та загартовування характеру. В статті буде розглянутий найбільш карколомний період сучасної історії – буремні дев’яності. Час, коли планова економіка зійшла нанівець, а ринкова тільки будувалась. Разом з тим утворювались нові закони, нові гроші, нові правила на ринку, нові бізнес-еліти. Останні були чи не найбільшою загрозою, так як вони мали змогу викупити будь-яку компанію за мізерні гроші і зробити з нею все, що забажають.
Павлоградський хімічний завод зміг пройти ту епоху, не збанкрутувавши та не закрившись, на відміну від великої кількості державних підприємств. Сьогодні ми дізнаємось, як керівник ПХЗ зміг зробити неможливе.
— Леоніде Миколайовичу, як Вам вдалося те, чого не змогли інші, та що Ви можете загалом розповісти про ті часи?
— Коли Україна отримала незалежність, у перші 5–6 років по суті не було українського законодавства. Не було ні податкової системи, ні Конституції, користувалися радянськими законодавчими документами. Не було зведеного бюджету, як і контролю за бюджетом, багато товаротранспортного сполучення не обліковувалось. Відсутня була фінансова система, а також банківська в сучасному розумінні. І коли почалося створення законодавчої та фінансової галузі, то взяли приклад із Росії, з її темою приватизації через сертифікати, ваучери і т. ін. Таким чином легально забирали державну власність.
Тепер, нібито є система, у межах якої одні підприємства працювали, а інші не працювали. До 1995 року наше підприємство було орієнтоване на експорт — тоді експортувалось 93% продукції. Це була і військова, і цивільна продукція. Наприклад, ми виготовляли 20 млн тюбиків зубної пасти та 50 тисяч тонн клею ПВА. Весь клей експортували до Румунії, майже 90% румунських меблів робилося з ПВА, виготовленого в місті Павлоград, на нашому підприємстві. Ми досить успішно розвивалися до 1994 року, але що сталося потім?
Дев’яності роки ознаменували перехід від планової до ринкової економіки. Під час формування нової економічної моделі часто великі промислові підприємства за безцінь скуповували бізнесові еліти, які з роками перетворились на олігархічні клани
Банкіри вирішили створити приватну банківську систему на умовах того, що приватні банки кращі за державні. Вигадали систему, яка зобов’язувала всіх українських експортерів 100% валюти продавати державі, за державним курсом. Але ж коли ти експортер, то ти щось і з імпорту купуєш: сировину, матеріали. І щоб купити валюту для розрахунку за поставлений товар, тобі потрібно купити валюту в національному банку за комерційним курсом.
Наприклад, ти продаєш за курсом 1:2, а купуєш 1:4, тобто удвічі більше витрачаєш на купівлю одного долара, ніж тобі платять за те, що ти ці 100% зароблених доларів відправляєш до Національного банку. Один раз це можна зробити, може, два, але не рік. Це миттєво вимиває спочатку весь прибуток, потім усі оборотні капітали — так підприємство стає банкрутом. Компанії не мали доходів і банкрутували, а потім їх за безцінь скуповували банкіри. Таким чином були скуплені більшість металургійних комбінатів, хімічних комбінатів і т. д.
Ваучерні сертифікати – один з прикладів того, яким чином бізнесмени скуповували важливі підприємства.
Наше підприємство потрапило саме в таку залежність. Ми з 1995 по 1998 рік залишились майже банкрутами. У нас не було можливості продати всю річну продукцію. Відповідно ми мали великі борги з податками, зарплатами, постачальниками, тарифами. Було таке, що я продавав ящики зубної пасти на ринку Озерка в Дніпропетровську. Отримував якісь гроші, щоб годувати сім’ю. Були в моєму житті і такі періоди. Потім ми переорієнтувалися, змінили поведінку, і підприємство почало випливати.
Стати генеральним директором великого державного підприємства в дев’яності роки — це справжнє випробування. А зробити так, щоб завод не тільки не закрився, а й приносив надприбуток, є дійсно великим досягненням.
У 1997–1998 роках ми уклали перший контракт з американцями на утилізацію твердого ракетного палива і так стабілізували ситуацію. Потім я став генеральним директором і ще не розумів, яку ношу на себе взяв. Я почав розбиратися, що заважає заводу розвиватись, що треба зробити для нового життя підприємства. Перші місяців 4–5 не знаходив відповідей взагалі. Паралельно навчався в Академії при Президентові України. Зустрів там викладача з Московського інституту народного господарства, запросив його почитати курс лекцій у нас на підприємстві. І цей курс лекцій перетворився на 10-річну співпрацю, у межах якої нам вдалося зробити основне — поміняти мислення людей, які працювали на підприємстві і приймали рішення. Якщо до 1999 року працівники на керівних посадах обирали принципи «нічого не знаю», «нічого не розумію», «моя хата скраю», то потім це все перевернулося кардинально.
— Як це відчувалось із практичної точки зору?
— Чудовий приклад: раніше в мене було 16 заступників, а зараз усього 5. Раніше в мене щодня з ранку до вечора проходили наради, де практично основна тема — чому не зроблені якісь речі. Один заступник казав, що він робить задачу до певного місця, а далі вже не його ділянка, а інший заступник казав протилежне. У цю порожнечу йшов час, гроші та наша ефективність.
Тому я зібрав людей і пояснив їм таке. Уявіть, що завод — це корова, кожен з нас її доїв, і вона вже доїться до крові, завтра вона вже здохне. У нас є два шляхи. Перший шлях — розрубати її на частини і по кістках рознести її по домівках один раз, але після цього нічого не буде. І другий шлях — припинити її доїти, почати годувати, щоб народжувала телят і давала якомога більше молока, тобто створити цілий корівник, умовно кажучи. Я обрав другий шлях, і якщо хтось проти, просто скажіть, що вам треба для того, щоб ви не заважали на цьому шляху. Тоді було вирішено розділити підприємство на 13 окремих компаній, із них лише дві залишилися працювати, а на сьогодні — узагалі одне підприємство.
І ось у результаті з 13 підприємств залишилося одне. Те, яке заважало решті. Решта рано чи пізно загинула. Чому? Причина не в основних фондах, не в товарі, не в клієнтах, причина — менталітет, спосіб мислення керівників. Ключове те, як керівник бачить, як він може сформулювати своє стратегічне бачення. Для цього необхідно змінювати менталітет людей. Ось чим я займався перші 10 років — змінював мислення працівників.
Леонід Шиман на початку нульових провів інноваційні реформи на підприємстві, їх позитивно оцінювало найвище керівництво держави, від міністрів до президента. На фото — Леонід Шиман розповідає про поточний стан справ на ПХЗ другому Президенту України Леоніду Кучмі
Перше навчання провели у 2000 році серед заступників і керівників виробництва, усього до 100 людей. Ми тиждень займалися з ранку до вечора, розбирали, на якому етапі ми перебуваємо і чому так, які проєкти потрібно робити в першу чергу. Після цього консультанти поїхали, і мене вразило таке: я сиджу в кабінеті, у мене немає жодної наради, ніхто не приходить, не ставить жодних запитань, не вимагає нічого від мене. Я тоді подумав, може, вони на роботу не вийшли або взагалі кудись з’їхали, і пішов по кабінетах. Дивлюся, а всі працюють. Питаю: «А що трапилося?» А вони: «Не заважай, нам треба тут самим розібратися».
Заводоуправління ПХЗ у 2001 році.
Через тиждень ми зібралися з керівниками, і вони сказали, що потрібне ще одне навчання вже для їхніх підлеглих. Тоді ми пів року робили навчання вже на 300 людей у нижній ланці. Навчання тривали наступні 10 років. У результаті цього в мене на сьогодні нарад практично немає, а якщо є, то по стратегічних напрямах розвитку підприємства або по клієнтах, які терміново потребують певного корегування. Я не проводжу щоденних оперативок, не розбираю, хто і як працював. Це вже відбувається на рівні керівників нижніх ланок. Також найбільше наше досягнення — це підвищення ефективності кожного працівника в десятки разів.
Заводоуправління ПХЗ з висоти пташиного польоту, наші дні
Від редакції РВК.
Хронологія розвитку підприємства.
Народження. 1927-1941
Створення державного підприємства “Науково-виробниче об’єднання “Павлоградський хімічний завод” (ДП”НВО”ПХЗ”) було сплановано постановою 1927 року, засновано у 1929 році як підприємство із випуску вибухових матеріалів і спорядження боєприпасів різного призначення (артилерійних, авіаційних, морських, інженерних та ін.)
За 14 років пройшов процес від побудови основних заводських цехів для виготовлення боєприпасів та вибухових матеріалів, до розширення підприємства, на якому одночасно працювало понад 10 тисяч людей.
Павлоградський хімічний завод своєю роботою зробив величезний вклад у хід Другої світової війни
Мужність та потрійний труд. 1941-1960
Під час Другої світової війни на фронт пішло воювати більше 3000 працівників заводу. Починаючи з 1942 року підприємство було евакуйовано в глибокий тил та понаднормово працювало на виготовлення мін, бомб та інших снарядів.
Під кінець війни підприємство повернулось в рідне місто, освоїло технології утилізації німецьких та вітчизняних боєприпасів і лише за перший рік було утилізовано 213 тисяч снарядів різних видів.
До 1960-го року були облаштовані нові корпуси та цехи, котрі розширили можливість заводу. Підприємство почало випускати все, від апаратів для сварки до дитячих іграшок.
Від промислових робіт до дитячих мрій – ПХЗ забезпечував широкий спектр діяльності по всій країні
Нові горизонти. 1960-1999
З 60-х років на підприємстві з’являються виробництва по виготовленню сумішних твердих ракетних палив, виготовленню спорядження корпусів і ракетних двигунів масою від 1 кг до 50000 кг.
Було максимально розширене виготовлення спорядження для бойових ракет. Налагоджений випуск бойових частин для ракет «земля-вода», «земля-повітря», авіаційних бомб, міжконтинентальних балістичних ракет SS-20.
Починаючи з дев’яностих років створені можливості для утилізації сучасних боєприпасів, підписаний перший контракт з американськими партнерами щодо утилізації небезпечного ракетного палива.
Виготовлення багатоцільових ракет та боєприпасів було одним з провідних завдань підприємства
Відродження. 1999-2004
Розширення модернізації потужності для утилізації боєприпасів. Створена спеціалізована дільниця проведення вибухових робіт на відкритих гірничих виробіток.
Підприємство активно відвідує найбільше керівництво держави включно з другим Президентом України Леонідом Кучмою.
На базі Павлоградського хімічного заводу відкритий Науково-дослідницький інститут високоенергетичних матеріалів.
Леонід Кучма неодноразово відмічав важливість роботи Павлоградського хімічного заводу та високо оцінював керівництво генерального директора Леоніда Шимана
Керувати мрією. 2004-2014
Введена в експлуатацію пілотна установка з вилучення палива і його переробки. Освоєні виробничі процеси для вибухових речовин марки «ЕРА».
Проводяться перші міжнародні науково-технічні конференції на тему «Вибухова справа в Україні».
Розробляється стратегія розвитку підприємства: перетворення підприємства у вертикально інтегровану компанію з бізнесом повного циклу.
Вибухівка марки «ЕРА» виробництва Павлоградського хімічного заводу використовується на гірничо-вибухових роботах по всій країні
Скрізь терени до зірок. 2015-2021
Павлоградський хімічний завод розпочинає участь в оновленій ракетній програмі України.
Початок виготовлення ракетного палива та спорядження корпусів ракетних двигунів.
Виготовлення топлива та спорядження ракетних двигунів для ракет «Грім», «Тайфун» та «Вільха».
В рамках програми утилізації твердого ракетного палива було утилізовано близько 3000 тонн вибухонебезпечної суміші.
З початку 2016 року держава відзначила нагородами та відзнаками працівників Павлоградського хімічного заводу, серед яких генеральний директор Леонід Шиман, технічний директор Євген Устименко, директор з програми утилізації та директор по кадрам і безпеки Володимир Львов, перша заступниця директора науково-дослідного інституту високоенергетичних матеріалів по науці Лідія Підкаменна, начальник виробництва ПВР Дмитро Вашневський, заступник директора науково-дослідного інституту високоенергетичних матеріалів дослідного виробництва Василь Мулер.
З початку військової агресії на території України ПХЗ є невід’ємною частиною обороноздатності країни. Підприємство задіяно у новій ракетній програмі з виготовлення таких бойових ракет, як «Нептун», «Вільха», «Тайфун» та «Грім»
Особисті досягнення Генерального директора ПХЗ Леоніда Шимана
- Головний конструктор ракетних двигунів твердого палива.
- Герой України від 24 серпня 2013 року.
- Орден «За заслуги» II ступеня від 2 травня 2018 року за визначний особистий внесок у розвиток оборонно-промислового потенціалу України, створення сучасних зразків ракетного озброєння.
- Орден за «За заслуги» III ступеня за вагомі особисті заслуги у розвитку вітчизняної промисловості, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня машинобудівника.
- Заслужений працівник промисловості України – за високий професіоналізм, значний особистий внесок у формування і реалізацію пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у хімічній промисловості та з нагоди 75-річчя від дня заснування підприємства.
В наступній статті ви дізнаєтесь, як державні підприємства виживають під час боротьби олігархів.
|
Читайте також: |
Головні новини дня у телеграм каналі
